Чи потрібен Україні закон про імпічмент?

Оприлюднення журналістами так званих «Панамських документів» стало справжньою інформаційною бомбою, що ще матиме свої тактичні та стратегічні наслідки. Адже вперше в історії незалежної України президента держави звинувачують у створенні офшорних компаній та ухиленні від сплати податків. Важливим є і той факт, що дана компанія була створена на початку серпня 2014 року, тобто після інавгурації Петра Порошенка.

У даному питанні є дві сторони медалі. Юридична точка зору говорить про те, що з високою ймовірністю Петро Порошенко зможе довести власну невинність. Проте морально-політична сторона цього питання вказує на беззаперечну провину Президента, який не повідомив про створення офшорної компанії у Панамі, навіть якщо це і був так званий «сліпий траст». Панама-гейт актуалізував болюче для української влади питання. Говоримо зараз щодо закону про імпічмент та необхідності його прийняття в Україні.

З огляду на те, що Петро Порошенко намагається відсторонитись від скандалу, вирішити проблему чужими руками, а сам в той час здійснює візит до Японії, можемо зробити декілька висновків.

По-перше, Президент діє за старою схемою усіх українських президентів, які під час скандалу обирали шлях самоусунення, полишаючи вирішення такого скандалу своїм радникам, юристам, помічникам. Проте, у сьогоднішній Україні така модель поведінки не буде ефективною, а тільки збільшить існуючий негатив по відношенню до особи Президента. Не розуміти цього не можна і тому дивною видається сама позиція Петра Олексійовича.

По-друге, скандал з офшорами продемонстрував незмінність сприйняття вищими посадовими особами України поняття влади. І надалі, як це було за усіх попередніх президентів, Петро Порошенко продовжує розуміти владу виключно в контексті світогляду пострадянського політика, а не європейського державного діяча.

По-третє, розслідування під назвою «Панамські документи» вкотре засвідчує хибність самої моделі державного управління в Україні. Відсутність закону про імпічмент обмежує відповідальність Президента, сприяючи зростанню почуття вседозволеності та безкарності.

З огляду на це, цілком слушною вбачається ініціатива Радикальної партії Олега Ляшка щодо початку процедури імпічменту.

Так, парламентська фракція даної політичної сили вимагає скликати позачергове засідання Верховної Ради та створити тимчасову слідчу комісію з питань з розслідування фактів існування таємних офшорних компаній та рахунків Президента України Петра Порошенка. Чи матиме така ініціатива продовження, залежить від влади та її бажання продемонструвати українському суспільству та міжнародній спільності власну відкритість та чесність.

Прийняття в Україні закону про імпічмент слугувало б ефективним запобіжним заходом щодо бажання вищих посадових осіб використовувати своє службове становище не в інтересах народу, а в особистих інтересах. Закон про імпічмент оновив би систему стримування. Це б, в свою чергу, могло сприяти підвищенню рівню відповідальності влади та прискоренню реальній, а не імітованій демократизації України. Тільки розуміння рівності усіх без винятку перед законом та робота такого механізму здатні формувати ефективні та прозорі інститути державної влади, сприяючи радикальній боротьбі з корупцією.

Зауважимо також, що ініціатива Олега Ляшка також може бути використана самим Президентом Порошенко на власну користь. Вона створює передумови для чесного та прозорого розслідування. І якщо Петро Порошенко невинен, ТСК здатна це довести та нівелювати усі підозри і ризики. Але для цього потрібна політична воля Президента, його бажання йти на діалог з громадськістю, народними депутатами, журналістами, слідчими органами. На жаль, сьогодні ми не бачимо такої готовності.

Чим би не закінчився скандал з «Панамськими документами», зрозумілим залишається одне. Дуалізм української влади та подвійне життя вищих посадових осіб з самого першого дня незалежності нашої держави були тими причинами, які й привели до тимчасової втрати територій, небезпеки українському суверенітету, знищенню цілих галузей промисловості та зубожінню переважної більшості українського населення. Адже довести до краху таку державу як Україна, котра у 1991 році мала в рази кращі позиції, аніж та ж сама Польща, Словаччина, країни Прибалтики, потрібно мати особливий талант, запрограмований виключно на корупцію та руйнацію.